Субота-неділя. Фотодайджест

Привіт, друзі! Вже вдруге пишу такий собі своєрідний здвоєний пост за два дні вихідних, якщо їх так можна назвати. Я не думаю, що це стане постійною рубрикою, просто так склалося другий тиждень поспіль. Отож, що ж там у мене сталося?

Вчора здійснив те, що давно хотів - відвідав з дружиною цвинтар, де похована моя родина, щоб поприбирати могили та підготувати їх до Великодня. Хотів піти туди, бо не був там вже понад два роки, бо як була війна не міг цього зробити. Це робили батьки чи сестра, але цього року, за відсутності транспорту мені було найпростіше зробити це, використавши велосипед, стояло лиш питання вибору кого взяти в "напарники" - дружину чи сестру. Врешті-решт сестра залишилася з Максимом та старшими дітьми, які вже і не потребували догляду і могли б самі посидіти кілька годин, якби малюк.

Ми могли поїхати коротшою сільською дорогою через поля та село, або ж зробити гак по нормальній (не у всіх місцях 😄) асфальтованій дорозі, щоб заїхати по дорозі ще у магазин у купити квіти, щоб висадити на могилах, запаски до лампадок і лак. Заодно і насолодилися велопрогулянкою, бо там були класні спуски (ну і підйоми також).

А оце я зупинився спеціально, щоб сфотографувати краєвид як у заставці Віндовз Ікс Пі (ну майже 🙂), але тінь від хмари дуже швидко змістилася:

Доїхали до магазину, вибрали квіти:

Приїхали на цвинтар, навели лад, дружині довелося трохи швидше поїхати, а я залишився все доробити, все ж це мої родичі. Бо на сам Великдень та в Обливаний понеділок, коли тут ходитимуть по гробах, ми будемо у дружини в Яворові, на могилах її родичів. Добре, що є така можливість, традиція, згадувати тих, хто вже не знав. Бо в нашому божевільному темпі життя ми можемо не зробити цього самостійно. А це погано, бо мертві живуть, поки ми про них пам'ятаємо, можливо метафорично, а може.. от як у дуже класному мультфільмі "Коко". Або колись ще задовго до перегляду цього мультика я прочитав одну доволі коротку фантастичну повість, яка надовго запала мені в душу. Там розповідається про те, що мертві живуть в загробному світі, поки про них пам'ятають. Буквально. І там немає справедливості, адже найбільші злочинці залишаться в пам'яті людей надовго, то ж за логікою твору, вони житимуть вічно, а просто безіменні роботяги, які не мають нащадків, але ніколи і мухи не скривдили, муситимуть зникнути, бо про них не пам'ятає жоден із живих.. Несправедливість і дурня, але якось так все це відбувається і в реальному світі..

А старих і закинутих могил на старому, нижньому цвинтарі не бракує. І от хто багатший, хто міг дозволити собі камінний хрест, то ті хрести і через сотню років стоять і позначають місце поховання, а ось дерев'яні хрести давно зігнили і іноді старі могили просто не розрізнити від довколишнього лісу, який там розрісся.

А сьогодні у нас велике свято - Вербна неділя, коли в церкві освячується вербова лоза, яка з часом перетворилася у прикрашені різними яскравими елементами букетики. Мені завжди подобався момент після освячення, коли дітлахам дозволялося "законно" бити один одного вербовими прутами, звісно, що несильно, але іноді хтось не стримувався і можна було добряче заробити. Але не можна було просто так бити, а зі словами "Не я б'ю, баська б'є, через тиждень Великдень, Паска є" (у нас замість верба кажуть баська, хоча це різні рослини, освячують саме баську).

Ми були з Максимом, то ж спочатку він чемно спав, але потім прокинувся і почав вередувати, то я з ним пішов на прогулянку, зайшли на майданчик біля церкви, потім просто обійшли церкву по великому колу.

По обіді до нас заїхала тітка дружини в гості і привезла рибу. Оце дружина запекла її. А вино на задньому плані домашнє, з вишні, ще дещо недобродило, тому яе справжнє молоде вино швидко б'є у голову. Ми лише тільки продегустували, хай ще вистоюється))

На цій позитивній ноті завершимо короткий фотодайджест вихідних 😊.