Книжковий хробачок, огляд 17: Мертва зона - Little bookworm, review 17: Dead zone

Доброго ранку, шановна спільното!

Щось у мене весь тиждень пішов шкереберть. Здавалося б нічого не змінилося, і до середи я ще якось намагалася якось жити і щось робити, але вчора вже плюнула і вирішила дожити тиждень, як вийде, навіть майже без навчання. Може просто психіка втомилася і вирішила взяти собі вихідні, зі мною таке цілком можливо. Я б звісно воліла, щоб вона спершу питала мене, але довіра між нами втрачена давно і повністю, тож мене вона не питає.

Якщо вже я майже нічого не роблю, то і писати мені майже нема про що, тож я вирішила наздогнати свої дописи по оглядам книжок, тим більше, що там вже черга більш ніж з двадцяти. Тож сьогодні трохи поговорю про книгу Стівена Кінга "Мертва зона".

Якщо чесно я не дуже фанат Кінга, мені в його літературі не вистачає емоційної складової. Та справді не тільки її, у багатьох книжках я також помічаю, що сюжет мав би розвиватися швидше, бо я встигаю занудьгували, поки він вибудовує експозицію. Але все одно читаю, навіть не знаю, чому. Може тому, що хтось на акції в КСД купив собі книжок, і тепер треба їх прочитати?

У цієї книги експозиція була ну дуже велика. З 500 сторінок вона зайняла майже 200, а це за всіма законами не експозиція, а експозичище. Але я витримала. Думала, надалі справи підуть динамічніше. Але вони не пішли.

Роман розповідає історію хлопця, у якого з дитинства було щось на кшталт сьомого чуття. Ми з ним знайомимося вже з дорослим, коли він запрошує дівчину на побачення на ярмарок. Там вони грають у колесо фортуни, і він виграє близько десяти разів поспіль, бо просто знає, де спиниться рулетка.

Після цього він довозить дівчину додому, викликає таксі і дорогою потрапляє в аварію, в результаті якої чотири роки лежить у комі, а коли прокидається - виявляється, що його екстрасенсорні здібності розвинулися до небувалого рівня. Торкнувшись людини він може побачити якісь події з її життя, або якусь частку її майбутнього. Таким чином він рятує будинок своєї фізіотерапевтки від пожежі, бо знав, що відбувається.

Далі книжка теж не дуже розганяється, насправді вийшло так, що я чекала цього до останньої сторінки і не дочекалася. Тепер з підозрою дивлюся на Кінговських товстунів типу "Воно", які мають щось під 1200 сторінок. Так довго без динаміки я не витримаю.

Врешті решт все зводиться до того, що він допомагає поліції розкрити серію вбивств (20 сторінок динаміки), а потім вирішує вбити кандидата у президенти, бо він знає, що той виграє і розпочне війну.

Ну шо... Перечитувати точно не буду, саму книгу мабуть подарую бібліотеці.

Good morning, dear community!

Something has been bothering me all week. It would seem that nothing has changed, and until Wednesday I was still somehow trying to somehow live and do something, but yesterday I already spat and decided to survive the week, as it turns out, even without almost studying. Maybe it's just that the psyche is tired and decided to take a day off, it's quite possible with me. Of course, I would prefer that she ask me first, but the trust between us has been lost long ago and completely, so she does not ask me.

If I am doing almost nothing, then I have almost nothing to write about, so I decided to catch up on my book review posts, especially since there is already a queue of more than twenty. So today I will talk a little about Stephen King's book "The Dead Zone".

If I'm honest, I'm not a big fan of King, I lack an emotional component in his literature. But really not only her, in many books I also notice that the plot should develop faster, because I manage to get bored while he builds the exposition. But I still read, I don't even know why. Maybe because someone bought books at the KSD promotion, and now they need to be read?

In this book, the exposure was very large. Out of 500 pages, it took up almost 200, and by all laws this is not an exposition, but an exhibition site. But I persevered. I thought things would go more dynamically in the future. But they didn't go.

The novel tells the story of a boy who had something like a seventh sense since childhood. We meet him already as an adult, when he invites a girl on a date to the fair. There they play wheel of fortune, and he wins about ten times in a row, because he just knows where the roulette wheel stops.

After that, he takes the girl home, calls a taxi and gets into an accident on the way, as a result of which he lies in a coma for four years, and when he wakes up, it turns out that his psychic abilities have developed to an unprecedented level. Touching a person, he can see some events from his life, or some part of his future. In this way, he saves the house of his physiotherapist from fire, because he knew what was happening.

Then the book doesn't accelerate too much, in fact it turned out that I was waiting for it until the last page and didn't wait. Now I look suspiciously at King's It-type fatties, which have something like 1,200 pages. I can't stand it for so long without dynamics.

In the end, it all boils down to him helping the police solve a series of murders (20 pages of momentum) and then deciding to kill a presidential candidate because he knows he'll win and start a war.

Well... I definitely won't reread it, I'll probably give the book itself to the library.